ХОЧЕШ СПІВПРАЦЮВАТИ З ПОЛІЦІЄЮ АВСТРАЛІЇ? ТРЕНУЙСЯ У ПІСКАХ ОЛЕШШЯ! (А тому – відвідай Національний природний парк «Олешківські піски»!)

Про те, що звіри залишають сліди, знають усі. Як і про те, що завдяки цим слідам можна дізнатися, які саме тут були звіри. І слово «слідопит» багатьом запам'яталося з дитинства: по романам Фенімора Купера і Майн Ріда.
 
Дійсно, у кожної тварини відбитки його кінцівок є, так би мовити, його «паспортом» − звичайно, за тієї умови, що ці сліди де-небудь з'являються. Тому що, хоча на твердій поверхні (навіть на каміннях) або на траві якісь сліди, можливо, і залишаться – але ось побачити їх дуже непросто. До речі: сліди залишають не лише звіри, але і інші живі істоти – черв'яки, комахи, земноводні, плазуни, птахи. Загалом, все що бігає, повзає і літає. І ходить – люди теж залишають сліди.
 
Отож, де можна побачити сліди цієї самої живності? Відповідь проста – на снігу або на грунті. Цей самий грунт буває самим різним: це може бути грунт, пісок, глина, мул. Головне – щоб поверхня була досить м'якою.
 
Закономірним, мабуть, є  питання: а які справи щодо слідів  у Херсонській області? Якщо коротко, то можна сказати так: як і багато в чому іншому, відносно слідів наш край (як і багато в чому другому) несхожий на інші місця.
 
Чому? Причин тут декілька. З одного боку, зими в нас – «так собі». Південь, він і є південь, особливо у останні роки. Снігу буває трохи – та й  тримається він недовго. А з грунтом свої проблеми – бо значну частину року у нас сухо. І родючі каштанові грунти Херсонщини так іноді висихають, що, здається, і стадо слонів їх не розіб'є! (Ну, може і не слонів, а хоча б оленів…).
 
Але! По-перше, морозні зими бувають і у нас. І якщо замерзає Дніпро, а після випадає сніг – ось він, час і місце для слідопита! Куниці, ласки, горностаї, видри, миші, лисиці, єнотовидні собаки – усі вони залишають свої «автографи» на льоду річок і озер Нижнього Дніпра.
 
Звідки така різноманітність? Все дуже просто: адже поруч – плавні. Щоправда, на даний час великих звірів стало значно менше і побачити дикого кабана або оленя дуже непросто: навіть сліди їх стали великою рідкістю. (Але це вже, як мовиться, тема окремої розмови: про людей, звірів і винищення звірів людьми).
 
А по-друге, саме в Нижньому Придніпров'ї, в Херсонській і Миколаївській областях є таке унікальне місце, як Олешковские піски. І хоча на більшій їх частині вже давно росте ліс – але і необлісених ділянок все ще немало. І улісі є просіки, які використовуються як дороги, по по них їздять трактори і транспорт лісової охорони. От по цих просіках мешканці лісів і пісків і бігають вздовж і поперек. Тільки роблять вони це по-різному. Так, помічено, що одні звіри тільки перетинають просіки, а інші – вважають за краще пересуватися саме по них. Все-таки, по дорозі бігти легше! Наприклад, так пересуваються вовки: біжать собі і біжать по лісових дорогах. А окрім вовків, тут ще бігають лисиці, борсуки, їжаки, куниці, зайці, ласки, мишовидні гризуни, землерійки; іноді зустрічаються дикі кабани і косулі. Взагалі, усіх-то і не згадаєш!
 
Найчастіше пісок у нас трохи вологий: саме з цієї причини сліди зберігаються досить довго. Але і на абсолютно сухому піску можна побачити немало цікавого; правда, такі сліди недовговічні.
 
 
Стати гарним слідопитом, взагалі-то, непросто: найчастіше в цьому досягають успіху ті народи, хто живе в постійному спілкуванні з природою. Ескімоси Гренландії, туркмени Каракумів, туареги Сахари – усі вони є чудовими слідопитами. До таких належать і аборигени Австралії: вони знаходять і «читають»  сліди тоді, коли ніяких слідів і близько вже немає! Точніше, здається, що немає: по відмінностях в розташуванні піщинок, камінців, рослинних залишків, які непомітні для білого австралійця аборигени знаходять те місце, де пройшла людина або тварина.
 
Недаремно навіть в самі гірші часи дискримінації корінного населення Австралиї аборигени... служили в поліції слідопитами! І тільки завдяки їх самовідданій допомозі можливо було розшукувати в австралійських заростях злочинців. Або тих, хто заблукав: або у тих же заростях, або, ще гірше – у пустелях. Які, як відомо, є одніми з найнебезпечніших місць планети: воістину, це грізні простори!
 
Не один гордовитий «джентельмен» і манірна «леді» (що вже казати про білих дітей!) зобов'язані «дикунам» порятунком від страшної смерті.
 
До речі: взагалі-то, в якості слідопитів з австралійською поліцією може співпрацювати хто завгодно –  не обов'язково одні лише аборигени. Але річ у тому, що у білих такої майстерності немає і близько. «Глаза у тебя есть, а посмотри – нету»! Так говорив ще один великий слідопит, абориген далекосхідної тайги Дерсу Узала.
 
Але бувають і виключення – і не лише в Австралії. Наприклад, 1 1970-х рр. у  Воронежській області, жив чоловік, який  могла розпізнати сліди вовка майже де завгодно. У тому числі, на суцільному трав’яному покриві  –  і йшов по його сліду не гірше, ніж абориген по слідам кенгуру!
 
Так що якщо хто побажає стати «слідопитом вищого класу» – не зневіряйтеся. Бо у вас поруч є чудове місце для навчання: Олешшя. І якщо раптом ви опинитеся в Австралії – робота в поліції штату Квінсленд вам забезпечена!
 
А якщо серйозно – людина може розвинути  навіть і такі незвичайні навички. Було б бажання вчитися: у того великого і прекрасного, що зветься Природою.
 

Плавні Нижнього Дніпра, сліди видри. Фото автора.
 

Козачолагерська арена Олешківсьих пісків¸.сліди вовків. Фото автора.
 

Австралія, пустеля Сімпсон. Фото з мережі Інтернет
 
 
Євген Роман, в.о. завідувача науково-дослідним відділом