Національні парки: "Для добра народу та на вічні часи"

Ця тема настільки об'ємна, що, фактично, навіть основні напрямки такої розповіді можна тільки, так би мовити, намітити. Якщо щось додатково зацікавить - то буду відповідати. І дуже добре, якщо таке станеться: якщо будуть питання! Отож, сьогодні: щодо світової історії створення цих заповідних об'єктів.
Розповіді про дивний край, експедиції та промови: так починалося.
...Осінь, ліс, навколо - гори. Вони також у значній мірі вкриті лісами, але найбільші з них - не повністю, вище певного рівня лісів немає - там альпійські луки. Край дуже красивий, але, безперечно, дикий та майже безлюдний. Але зараз тут є люди: вони прибули на конях. Вже вечір, розпалено багаття, люди, як то кажуть, стомлені, але задоволені. Ще б паке: вони бачили дивні, майже неземної краси краєвиди! А те, що трохи втомилися - ну що ж, спробуй-но сюди потрапити! Та ще й не зовсім тут безпечно: ці місця і глухі водночас і неспокійні. Тому учасники озброєні, серед них є професійні військові - охорона експедиції. Точиться дискусія: щодо майбутнього цього дивного краю. Декілька учасників висловили бажання придбати його у власність. Але ось підіймається людина, до слів якого усі прислухаються: з усього видно, що цей чоловік має певну владу. Але, окрім цього, він має повагу: бо його вважають порядним і чесним. Чи готувався він заздалегідь, чи хвилювався? Достеменно це невідомо. Але відомо інше: ця людина вимовила промову, яка увійшла в історію людства і планети Земля: бо ці слова сприяли збереженню природи нашої планети.
"Джентельмени! Ці землі занадто прекрасні та великі, щоб належити комусь одному. Вони повіинні бути виділені урядом у якості національного парку для користування народом на вічні часи".
Це сталося у 1870 році, так розпочалася історія Національних парків нашої планети - такої прекрасної та неспокійної. Нашої прланети: за яку ми відповідаємо.
Дійсно, практика створення Національних парків має вже 150-річну історію; тоді ж з'явився і сам термін і це сталося у Сполучених Штатах Америки. Наприкінці 1860-х рр. з'явилися чутки про якісь землі небаченої краси на північному заході країни. Було відправлено декілька експедицій, у т.ч. експедиція Чарльза Кука, Девіда Фоллсома та Вільяма Петерсона (Cook–Folsom–Peterson Expedition) 1869 р., в ході якої було підтверджено існування "дивного краю": у що, до речі. не всі і вірили! А от вирішальну роль зіграла експедиція. якою керував Генри Вешбурн (Washburn Expedition, Washburn–Langford–Doane Expedition), 1870 р. https://en.wikipedia.org/wiki/Washburn%E2%80%93Langford%E2%80%93Doane_Expedition, також книга "Заповедными тропами зарубежных стран" (М.: Мысль, 1976.). Учасники були, що називається, зачаровані цім краєм, але думки щодо його можливого використання були різні. У тому числі, декілька поважних (та явно з грошима) людей бажали придбати ці землі. На щастя природи і людства, були і інші думки: що ця територія не може належати комусь одному (або навіть декільком), бо має особливу цінність. Найбільш активним прибічником та виразником таких думок був суддя (атторней) зі штату Монтана Корнеліус Хіджес (Judge Cornelius Hedges). Саме він і висловив ту знамениту промову, а потім відстоював свою думку, публікуючи статті. Дії прибічників створення національного парку досягли результату: 1 березня 1871 р. президент Улісс Грант підписав закон, що встановив природоохоронну територію, перший в США та у світі національний парк - Єллоустонський.
На фото: ось таким (або майже таким) колись був американський континент і уся наша планета - тварини, гори, та рівнини: Єллоустонський Національний парк. https://www.google.com/url?sa=i&url=https%3A%2F%2Fcalstate.aaa.com%2Fvia%2Fnational-parks%2Fyellowstone-surprising-facts&psig=AOvVaw2jY3cenoh5wU73rhYPad5T&ust=1606439991249000&source=images&cd=vfe&ved=0CAIQjRxqFwoTCJDG3-KFn-0CFQAAAAAdAAAAABAF