Богомоли: хижі комахи з дивними "манерами"

Богомол звичайний. Латинська назва Mantissa religiosa, тобто (буквальний переклад) богомол релігійний. Чесно кажучі, назва не дуже вдала. Питання: як оце богомол (БОГОМОЛ!) не може бути релігійним?! Справа тут у тому, що УСІ назви видів складаються з 2-х слів. Перша - це назва групи видів (роду). Друга - назва, яка позначає конкретний вид. Саме у поєднанні вони і є тим, що є науковою назвою виду. Тому одне слово не завжди повністю вдповідає іншому: формально (науково) правильно, але з позицій літературного смаку (а то і здорового глузду) це має, іноді, дивний вигляд.

 

До речі, пам'ятаєте, було згадано, що наукові назви, які традиційно вважають латинськими, походять також з древньогрецької мови? Це той самий випадок: Mantis - це від еллінського μάντις «богомол», також "віщунка", "religiosa" - релігійний.

Ці комахи належать до тих, які називають комахами з неповним перетворенням: в них личинки менше відрізнююься від дорослих тварин (як, наприклад, у жуків, у яких личинки мають вид, схожий на черв'яків.

Усі богомоли - хижаки, належать до тих, які нападають на здобич зненацька, із засідки. А у засідці вони діють так: серед трави або на гілці сидять собі нерухомо, а передні кінцівки із міцним та довгими шипами притискають до тіла. Тому і дали їм таку назву: "богомол" (бо має вид, нібіто молиться). Гарна молитва, нічого не скажеш! Таку саму позицію, до речі, богомол приймає і у випадку оборони: це добре видно на фото. Ну а у випадку атаки ці кінцівки викидуються і шипи протикають або хітінові покриви комах, які є здобичю, або шкіру нападника: птаха, ссавця, ящірки. Або людини: і можу запевнити, що це дуже неприємно!

Богомоли мешкають у різноманітних біотопах: там, де є трав'янисті рослини і де можливо влаштовувати засідки. Тому фото його на чистому піску не зовсім, скажімо так, відповідає дійсності. Хоча і досить близько до того: його було спіймано поряд, на ділянці із розрідженим рослинним покривом - але розміщено на піску, щоб сфотографувати.

Богомоли розповсюджені на усіх континентах, окрім Антарктиди, але найбільше їх у тропічних регіонах. У Європі небагато - "усього" 40 видів. а в цілому до даного ряду належать 2800 видів.

Розповідаючи про цих комах, не можна пригадати про їхні, скажімо так, шлюбні звичаї.

 

Отож, про те, що самиці павуків роблять із самцями, майже усі чули. Правільно, вони їх з'їдають - після парування. Нібито, особливо часто це роблять "дамочки" з роду каракуртів - самиці каракуртів Євразії та американські чорні вдови (це 2 різних, але близьких види). Насправді, не доведено: серед павуків це явище досить широко розповсюджено, і самиці якого саме виду тут більш "люті" - достеменно не встановлено. Так от, до богомолів павукам далеко! Ще б пак: досить часто самиця богомола розпочинає "закусювати" "суженим" ще під час парування. І розпочинає вона свою трапезу з голови. Але усе це "квіточки". А "ягідки" у тому, що самець на усе це не звертає жодної уваги і навіть без голови залишається "справжнім чоловіком" і поводить себе належним чином: робить свою справу і доводить її до кінця. Так що буває і так, що коли парування завершується, добряча частина самця вже з'їдена!

Більше того: якщо "мадам" таки у кавалера вчепилась і почала його їсти, він реалізує свою біологічну функцію навіть більш енергійно!... Оце відданість: коханій та ОБОВ'ЯЗКУ!

Хоча, правду кажучі, самці намагаються до такого фіналу не доводити і вчасно втекти: і це їм досить часто вдається.

Може, це і є кращою стратегію у житті: робити справу та у той же час, берегти себе?... (Це вже - серйозно. Так би мовити, життєво-філософське узагальнення).

 

Щодо "наших" богомолів. На півдні України (у т.ч. в Олешківських пісках) мешкає декілька видів. Серед них - вже знайомий нам богомол звичайний та так звана емпуза піщана,

 

https://www.google.com/url?sa=i&url=https%3A%2F%2Fredbook-ua.org%2Fitem%2Fempusa-pennicornis-pallas%2F&psig=AOvVaw3XnZsZuZoeBNHgxxi99oWZ&ust=1605834478449000&source=images&cd=vfe&ved=0CAIQjRxqFwoTCPDe-J22je0CFQAAAAAdAAAAABAD

 

яка занесена до Червоної книги України.

 

Тварини ці в цілому корисні та естетично привабливі. Тому бережемо їх: бо вони також мають право на життя!

 

Євген Роман, Національний природний парк "Олешківські піски".